Родина - це перший суспільний ступінь у житті людини. Вона з раннього віку направляє свідомість, волю, почуття дітей. Під керівництвом батьків дитина набуває свого першого життєвого досвіду, елементарних знань про навколишню дійсність, умінь і навичок життя в суспільстві. Враження дитинства залишають слід на все життя. Дитячі переживання впливають на всю подальшу долю людини, хоча часто вони й залишаються в області підсвідомого. Людина може забути про них, але вони, попри її волю часто визначають її вчинки.

Скільки б у школі ми не вчили, скільки б не говорили про співчуття, доброту, любов, якщо цього не має у сім’ї, дитина цього не навчиться.

Головна особливість сімейного виховання в тому, що воно є емоційним за своїм змістом і передбачає любов батьків до дітей і відповідне почуття дітей до батьків.

Діти наслідують батьків у всіх своїх діях і рухах, словах. Перші її уявлення про ідеал, про досконалість пов’язані насамперед з образом батьків.

Це прагнення бути схожим на батьків і зовні, і внутрішньо перетворюється на найпотужнішу рушійну силу сімейного виховання. Ніщо не діє на дітей так разюче, як сила прикладу, а між усіма іншими прикладами жодний інший не має такої сили, як приклад батьків.

Шановні батьки, не думайте, що ви виховуєте дитину, тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її кожної миті вашого життя...

Джерелом благополуччя дитини в родині, умовою її правильного виховання, щасливого дитинства є любов до неї батьків. Діти дуже чуйно реагують на любов і ласку, гостро переживають їхній дефіцит. Живучи в родині, дитина повинна бути упевнена, що її хтось дуже, дуже любить і вона теж когось любить безмежно. Така любов створює почуття захищеності, справжнього комфорту.

Проте, у практиці сімейного виховання трапляються випадки, коли батьки дуже люблять своїх дітей, оберігають від усіляких труднощів, піклуються про їхнє здоров’я, харчування, навчання, а діти виростають грубими, жорстокими, егоїстичними. Як правило, у таких випадках винна не любов сама по собі, а не розсудливість любові, адже батьки самі ставили дітей у такі умови, за яких з них, крім егоїстів нічого і не могло вирости.

Отже, від родини, від найближчих та найдорожчих людей, діти в першу чергу очікують розуміння та підтримки, турботи та довірливого, щирого, відкритого спілкування; спокою та захищеності. Батьки часто розуміють, що найбільше потрібно їх дітям, проте чомусь не завжди допомагають долати труднощі та кризові для дитини моменти, і як правило займають позицію „спостерігача”, мовляв „ це дрібниці...; переросте..., пройде..., і т. д. Поступово, коли дитина не відчуває підтримки та розуміння з боку сім’ї, вона відчужується від рідних, почуває себе самотньою в родині та шукає необхідного захисту та підтримки на стороні, поза сім’єю.

Тобто, однією з головних проблем, напевне є проблема взаєморозуміння між батьками та дітьми, адже і дітям, і дорослим необхідно, аби їх не тільки слухали, а й чули; не тільки сприймали, а й допомагали і підтримували.